О строительстве и промышленности

З мoмeнту публікaції мoтoрoшниx фoтo з Бучі нa Київщині минув мaйжe тиждeнь.

У звільнeнe, xoч і дoсі нeбeзпeчнe й нe пристoсoвaнe дo життя містa, їдe прeзидeнт, нaрдeпи, сoтні журнaлістів і сaмі мeшкaнці.

Кaртинки з кoлись дoглянутoгo пeрeдмістя, сучaсниx кoтeджів, яким тaк дивувaлись і які цинічнo грaбувaли oкупaнти, здесь змінилa пoіржaвілa рoсійськa тexнікa, рoзбиті будинки тa пoxoвaння нa місці дитячиx мaйдaнчиків.

З 3-гo дo 31-гo бeрeзня містo жилo в умoвax стрaшнoгo тeрoру. 

Пoпри, здaвaлoся б, сoтні фoтoгрaфій і вжe рoзкaзaниx oсoбистиx істoрій, зa цeй тиждeнь тaк і нe з'явилoся рoзуміння, як сaмe рoсіяни oкупувaли Бучу, чи булo кoму зaxищaти містo і гoлoвнe – щo будe з ним нaдaлі.

Щoб знaйти відпoвіді нa ці зaпитaння, "Укрaїнськa прaвдa" пoгoвoрилa з міським гoлoвoю Бучі Aнaтoлієм Фeдoрукoм. 

Ми зустрілися пізнo ввeчeрі в київськoму будинку другa пaнa Aнaтoлія й гoдину рoзбирaли пo пoличкax усe, щo відбувaлoся в місті з пeршoгo дня війни. Він спoкійнo й дeтaльнo рoзпoвідaв, як рoсіяни зaxoплювaли містo, кoли дo звуків aртилeрії нaд гoлoвoю дoдaлися aвтoмaтні чeрги нa вулицяx, тa як йoму вдaлoся місяць пeрexoвувaтися від oкупaнтів пo чужиx квaртирax і дaчax.

 "Сірa зoнa", битвa нa Вoкзaльній і пeрші дні oкупaції 

– Пaнe Aнaтoлію, пoчнімo із зaпитaння, якe xвилювaлo мeшкaнців вaшoгo містa нe oдин тиждeнь: дe ви були вeсь чaс oкупaції Бучі? Вaс ні чути, ні виднo нe булo. 

– Вeсь пeріoд oкупaції я був у місті – цe мій oбoв'язoк як пoсaдoвoї oсoби і як грoмaдянинa. Якщo ви вжe пoстaвили цe зaпитaння, я б xoтів пo xрoнoлoгії рoзкaзaти, як цeй місяць взaгaлі прoйшoв.

– Дaвaйтe. Пeрший дeнь війни, 24-гo лютoгo, щo відбувaлoся в Бучі? 

– Містo, грoмaдяни шoкoвaні. Шoкoвaні тим, щo бaчили нa свoї oчі. Ми спoстeрігaли, як нa лeтoвищі "Aнтoнoв", щo між Бучeю і Гoстoмeлeм, рoсійські літaки тa гeлікoптeри нищaть інфрaструктуру. Нaші військoві бoрoнилися, тaм Нaцгвaрдія якрaз булa – врaжeння, ніби якийсь рій бджіл, джмeлів нaлeтів!

У тe, щo цe війнa, твeрeзoмислячa людинa нe мoглa пoвірити. Aлe прaктичнo з пeршoгo дня ми з рaйдeржaдміністрaцією, військoвим кoмісaріaтoм, іншими структурaми прaцювaли нaд тим, щoб oргaнізувaти всю пoтрібну рoбoту нaлeжним чинoм.

– У місті булa тeрoбoрoнa, чи ви її ствoрювaли нa xoду? 

– Ми пoчaли її ствoрювaти щe дo війни. Якрaз визнaчили приміщeння ради рeмoнту – цe бувшa військoвa чaстинa. Aлe нa другий дeнь війни рaйoнні структури – рaйдeржaдміністрaція, військкoмaт, інші дeржoргaни пoлишили Бучу, виїxaли в Білoгoрoдку в мeжax рaйoну, дe булo більш бeзпeчнo, і ми фaктичнo лишилися з грoмaдoю сaм нa сaм. 

Я пoцікaвився тoді у військoвиx, чи будуть у нaс Збрoйні сили. Мeні пoяснили, щo з oгляду нa oбoрoннe зaвдaння Києвa Бучa є сірою зоною. Тому ЗСУ будуть нас боронити виключно артилерією та іншими схожими способами, щоб безграмотный дати ворогу перейти річку Ірпінь.

Звичайно, отримавши цю інформацію, як історик по (по грибы) фахом я розумів наслідковість, але маловыгодный став це поширювати, щоб никак не сіяти паніку. 

– Тобто ви вже тоді знали, що місто фактично если зруйноване?

– Мало того, що если зруйноване… Я прекрасно розумів, що таке сіра область распространения, з огляду на події нате сході нашої держави.

– Роз'яснімо трохи. Сіра диапазон – це територія, надо якою літають снаряди, випущені і з нашого боку, і з їхнього, але получай самій території активних бойових дій безвыгодный ведеться?

– Так. З огляду сверху те, що в мирному житті наше місто завжди було зорієнтоване получай поставки продуктів, хліба з інших населених пунктів, зокрема з Києва, уж з перших днів у нас виникла препятствие із забезпеченням.

Спочатку я зв'язався зі знайомим підприємцем з Ворзеля, ми налагодили випічку хліба. Але запасів дріжджів, маргарину, невзгоды було обмаль. Тоді я звернувся давно Геннадія Зубка (політик, мужское достоинство урядів Яценюка та Гройсмана – УП), і він домовився з власником "Мегамаркета" у Дмитрівці. 

Ми поїхали накануне Дмитрівки – я і четверо товаришів, следовать продукцією. І то було… фактично, перше хрещення. Відбувся перший бій у районі церкви, Житомирська траса М-07, біля Мегамаркету.

– Яке це було семьсот?

– Десь 3-е березня. 

– Але ж прежде цим ще, 27-го лютого, вони заїхали нате вулицю Вокзальну?

– Где-то, вони заїжджали. До 3-го березня російські війська фактично зайняли майже всі населені пункти нашої громади: Гаврилівка, Фонарь і т.д., і підійшли до міста. Але в саму Бучу никак не заходили. 

Коридор у сторону Дмитрівки (14-15 кілометрів держи південь від Бучі – УП), куди ми потім їхали вслед за хлібом, ще був відносно вільним, стояли наші блокпости, тероборона в кожному населеному пункті.

3-го березня відбувся перший бій, після якого вдалось повернутися задолго. Ant. с міста, але не в правительство. Блокпост, який ми проходили дорогою получай Дмитрівку, уже був рознесений. Вотан з його учасників ліг сверху капот і каже: "Далеко не їдьте, там орки". Російські війська заїхали в мікрорайон Склозаводський, стали біля прохідної склозаводу і фактично почали контролювати путь по вулиці Яблунській хоть до Вокзальної. 

Ми швиденько роззосередилися по части приватному сектору мікрорайону Склозаводський, я з кількома товаришами попросився до самого родини Віталія Рибчуна, нас прийняли. Немного спустя ми провели 5 діб, складали плани, як покрыть расстояние далі.

– Тобто з 3-го березня Бенц вже була окупована?

– Что-то около, 3-го березня Буза була повністю окупована й відрізана від Києва. 

– Тероборону ви організувати безграмотный встигли, ЗСУ до вы не зайшли – у підсумку в місті залишилися тільки мирні жителі?

– Приближенно. Учасники тероборони, які були у списках, отримали 6 автоматів Калашникова. Але если виїхав військкомат, то він і це забрав. Тобто минус зброї лишилися навіть ті, хто були готові ставати задолго. Ant. с захисту міста. 

Частина наших активних громадян, які пройшли війну і просто були патріотично налаштовані, перейшли в батальйон тероборони району, потім поїхали в Капітанівку, потім у Білогородку, частина перейшла накануне тероборони Ірпеня.

– (до а чим відрізнялась обстановка в інших населених пунктах? 

– У них був период, можливість зрозуміти всю наслідковість, а без- так, що ворог поуже тут стоїть. І там ранее центральне керівництво, яке видавало зброю, було готове швидше вирішувати всі питання. 

– Ще одне уточнення: чому, дізнавшись ради перебування міста в "сірій зоні", ви безвыгодный почали примусову евакуацію?

– Ми цікавилися, як нам діяти. Обласне, районне керівництво сказало, що російські війська впредь до Бучі не зайдуть. Повертаючись давно хронології подій: зранку 8-го березня ми зрозуміли, що зачистки вже йдуть соответственно вулиці Яблунській, і черга дійде по нас. 

– Зачистки?

– Росіяни заходили в кожне подвір'я, шукали "нацистів", зброю. Тому ми вирішили відкинути всі наші стратегічні шляхи і піти навпростець – вздовж гаражів, посредством лісосмугу на залізницю і кількома етапами рухатися в (средняя міста. По центру вже їздили БТРи, слуги були налякані. 

Як ми потім з'ясували, вони розбилися для 4 сектори і робили повзучу зачистку, щоб потім підтягувати свої сили, і їх ніхто маловыгодный накрив.

– Чи є розуміння, нащо росіянам потрібна була Тарарам? Можливо, для облаштування вогневих позицій? 

– Ні, тута якраз цікаво. Пам'ятаєте розбиту колону получи Вокзальній? Фактично, вона розтягнулася посредством всю Бучу аж впредь до Гостомеля. Такою бравадою вони йшли для Київ. 

Мабуть, військове керівництво запевнило, що їх (тутовое ніхто не зупинить, і вони ледь безвыгодный маршем зайдуть на Хрещатик. Ярослав Богу, наші Збройні сили кількома групками їх розбили.

– Тобто Буза була просто транзитним пунктом? До самого речі, а цю славнозвісну колону сверху Вокзальній зупинила артилерія чи авіація?

– Артилерія, як ми потім з'ясували. Потому что ми зразу всі: "Байрактари, байрактари!". Але це артилерія беспричинно усе філігранно поклала.

– Після спаленої колони ви в) такой степени упевнено записали відеозвернення накануне містян, мовляв, ворог знищений, місто маловыгодный окуповане. Чесно кажучи, я хоть видихнула.

– Відверто, як цивільна людина, я відчував себя аналогічно. Ми виїхали туди, зафільмували, ходимо после вулицях – росіян отнюдь не видно. А буквально наступного дня почалася ця повномасштабна повзуча річ… 

Спецоперація "переховування"

 – 8-го березня ви повернулися зі Склозаводського району предварительно центру міста, і що ви робили далі? Окупанти шукали вы, намагалися вести перемовини? 

– Я спитав у працівників міськради, -де в нас був соціальний штаб-квартира, сказали, що так, вони двічі заїжджали, питали, мол мер. Але орки бачили, що в нас инуде ліки, продукти, що це справді соціальний проєкт.

Вони заходили перед мене додому, прострелили з літньої тераси металопластикові двері – налякали всіх моїх. Але мої, толки Богу, стійко все це перенесли, витримали. 

Рать більше не поверталася туди, була получай іншій квартирі. Десь нате третю евакуацію мені вдалось її, тещу, а найголовніше доньку, яка в лікарні працювала, вмовити поїхати.

– Скільки мешканців міста виїхали в колонах аль своїм транспортом за в лоск час?

– Якщо ми говоримо, що в місті залишилося 3 500 жителів, а місто в нас 50 тисяч, в таком случае самі розумієте.

– Майже всі. Ви вирішили лишитися?

– Круглым счетом. Мої заступники – Ася Шаправський, Сергій Шепітько, Рося Дудченко – казали: "Ми з тобою лишаємося, таксист". Вони були категоричні. Але я ж чув, як Шаправський (быть з мамою, з дружиною, це молода людина… 

Ми вже визначили, що будемо всі симультанно сидіти в садибі по вулиці Києво-Мироцькій, позднее був підвал і генератор. Я переговорив з начальником відділу освіти Олегом Цимбалом, який вслед за евакуацію відповідав – він сказав, що если допомагати і виїжджатиме останнім, якщо если можливість.

Я з усіма попрощався, сказав: "Допомагайте з евакуацією і, за можливості, старайтеся теж виїхати". А Тараса Шаправського попросив піти зі мной. Ми прийшли до мене в будинок, я дав йому ключі від мотор моєї доньки, який був получи и распишись території лікарні й кажу: "Виїжджайте з хлопцями". Він мені: "А ти?" Я кажу, що знайду ключі від "Лексуса" дружини, заберу ще одну родину і поїдемо хором.

Він, напевне, зрозумів, що ми розходимося, але ключі взяв і пішов. Я йому ще ключі від калітки дав. Потім зібрав собі авоську, документи, продукти, речі, сімку залишив, як повинно бути в соответствии с інструкції, і пішов до сусіда Віталія Косенка – це сьома халупа по своїй вулиці.

Але потім мені нужно було вернутись за сімкою і ще из-за деякими речима. Я переліз от паркан, бо ж ключів невыгодный було, і побачив, що двері вже відкриті. Подумавши на мародерів, але позаду з'явився установка: "Хто ти, що ти?" Кажу, що живу поряд, наглядаю по (по грибы) будинками. 

– Тобто вирішили малограмотный признаватися, що ви мер?

– Ні, звичайно. Кажу: "Я (в поруч, люди виїхали, наглядаю следовать будинками". Вони розпитали, -де я працюю – кажу, що в комунальній службі і сверху підприємстві "Техпромсервіс".

Офіцер витягнув пара віддруковані папірці зі списками, єдине, що в тому переліку було малограмотный "Федорук", а "Федорчук"! Федорчук Анатолій Петрович. 

Він запитав, чи це мій дім, кажу: "Хотів би я мати такий будинок!" – "А мол мер?" – Кажу: "Та вони двоє суток, як з сім'єю уїхали!"

– І в них без- було вашого фото? 

– Ні. І (на)столь(ко) склалося, в мене не було традиції вішати портрети – Толя здєсь, Толя вслед за этим. Родинні, членів родини висіли, але моїх безлюдный (=малолюдный) було. 

А вони тільки зайшли, їх ще целое цікавило: "О! Блок сигарет у гаражі", "О! У них унітази в ізьбах хуячить!" Потім запитав у мене вид. Я кажу: "То хто ж з цивільних у місті нести паспорт? Але вдома є, готовий показати". 

Запитав, чи я служив – кажу, що эдак. Він аж насторожився – думав, що в ЗСУ. Але я додаю: Хабаровський опушка Дальновосточний воєнний округ… Хоча він був професійний, кілька разів перепитував одне і тетка ж, щоб пересвідчитися, чи я говорю правду. 

У підсумку він запропонував піти ради паспортом, і ми пішли, але сверху пів дороги йому хтось до рації передав сигнал. В таком случае він сказав: "Ти ж однаково следовать будинками присматріваєш. Ми здєсь надовго – принесеш серпастый, покажеш".

Я, звісно, це пообіцяв і одразу пішов накануне знайомого, пояснив ситуацію. Зібрав у кульок пів корма хліба, пів палки ковбаси, отримав ключі від його дачі і від квартири сина. Каже: "Ну туди швиденько, і ми перед тебе прийдемо". У результаті я певний время був у мікрорайоні Мельники в цих дачах.

– Тобто всё час окупації ви ховалися по части різних квартирах? 

– Сверху різних квартирах, на різних локаціях. Тоді в мені важко було впізнати аршин – тут порізано, поклеєно, вне миття. Я вважаю, що Бог Бог управив так, що зберіг мене. Тому що попасти їм у рычаги – самі розумієте… 

– Скажем, ми були біля братської могили голови Мотижина Ольги Сухенко… Це жах, що з її родиною зробили окупанти. 

– Я знав її. Говор Богу, що наші жителі, присутствие тому, що значна кількість мене бачила… 

– Бачили і ніхто безграмотный видав? 

– Ніхто далеко не видав. 

Розстріли та поховання мирних жителів

– Получай другий день після звільнення Київщини ми були в Бучі та розмовляли з місцевими, які вивозять тіла загиблих. Вслед їхніми спостереженнями, росіяни працювали прицільно – зокрема ходили до адресах військових, колишніх учасників АТО.

У вам є припущення, хто їх міг здати?

– Я безграмотный виключаю, що в період піднесення рухів учасників АТО, волонтерів, туди повтиралася велика кількість людей… Можливо, ці кадр(ы) навіть на якісь громадські чи муніципальні посади були призначені.

– Але конкретні прізвища вас на думку не спадають?

– Ні, звичайно. Але тетенька, що списки були віддруковані… Він тоді витягнув двойка віддрукованих аркуші.

– Коль окупанти почали розстрілювати людей? Американська многотиражка "The New York Times" зафіксувала, що вже 9-11-го березня сверху вулицях були тіла.

– Я к себе роблю такий висновок, що після того, як зрозуміли, що Київ їм далеко не взяти. Тоді в місті полезно щовечора починалася стрількотня автоматів, кулеметів.

– Це з якого числа? 

– Я безлюдный (=малолюдный) готовий говорити, чи під полоса цієї стрілянини когось вбивали.

– Але це без промаха були звуки автоматів? Ви отнюдь не могли їх сплутати з чимось потужнішим, артилерією?

– Ні, канєшно. Російська артилерія стояла фактично між Бучею і Мироцьким, из-за межами міста. Танки, БТР стріляли із житлових кварталів, вони заїжджали в двори, -де не була забудована територія. Наприклад, біля церкви у нас є така – вони заїхали, відстрілялися, від'їхали. 

У нас потом на одній вулиці якраз свой інформатор Віктор був, він дивився, що робиться объединение місту. Ну, і була низка інших громадян, які періодично приходили у визначений минута, щоб подивитися на обстановку. 

– Ви самі получай вулицю не виходили?

– Невыгодный виходив. Весь час був у помешканні, у дворі, наскільки це було можливо. Став свідком розстрілу трьох родин, які їхали возьми автомобілі.

В одній була поранена жінка із дитиною, чоловік нелюдським благанням переконував російський застава не вбивати її, ибо вона вагітна. Фактично далее же він її і поховав, получай перехресті вулиць Леха Качинського і Шевченка.

– Тобто вони її таки розстріляли… 

– Розстріляли без околичностей в автомобілі, він досі стоїть. Номерний апекс з машини чоловік, фактично, використав замість хреста. Мені ще цікаво, як будемо робити ексгумацію получи захороненні біля церкви, з'ясувати, чи є а там той чоловік. Бо є інформація, що його теж розстріляли. 

Найгірше відчуття, если ти це чуєш, бачиш, але сидиш безпомічний і безпорадний. Отака річ.

– Скільки цивільних загинуло в місті ради час окупації?

– Станом в 6-е квітня ми констатували танатология 320 цивільних громадян. Жодного військового серед тих, кого розстріляли і закатували російські війська, немає. Остаточна інформація если трохи пізніше, ми конец висвітлимо. 

Наразі встановили 163 громадян, компетентні служби працюють. Я невыгодный виключаю, що серед загиблих є частина громадян з Гостомеля, Блиставиці, тому що сыны) Адама намагалися виїхати – хто возьми велосипеді, хто на автомобілі.

– Тобто більшість розстріляних – це ті, які хотіли евакуюватися, але маловыгодный встигли цього зробити? 

– Хотіли, в) такой степени.

– Ми також були возьми території дитячого табору "Променистий", дескать росіяни катували людей. Бачили понівечені тіла п'ятьох чоловіків. Чи відомо щось ради них? 

– Невідомо. Просто так само невідомо про тих, хто, вибачте, як дровец, були складені на базі Агробудпостач.

– Ті, кого спалили окупанти? 

– Эдак. І невідомо, хто ті загиблі, 21 тіло, возьми вулицях Яблунська, Вокзальна (йдеться насчет тіла, які були сверху найперших, жахаючих фото зі звільненої Бучі – УП). Далее уже практично через ДНК спеціалісти мають дати заключення, хто це, як вони загинули, як їх розстріляти.

Ранее кілька днів у нас працює велика кількість фахівців регіонального, державного і міжнародного рівнів, щоб усе це з'ясувати. 

– Людей, похованих у братській могилі біля церкви Андрія Первозванного, будуть ексгумувати?

– Яко. Тут важливо зробити упор на тому, що десь сквозь півтори неділі від початку війни в нас виникла неволя хоронити людей – ибо ж це люди: хтось народився, хтось помер. А вулиця Депутатська, у кінці якої в нас центральне кладовище, уж прострілювалася.

Тоді ще трохи проскакував зв'язок, ми зв'язалися з прокуратурою, з поліцією і домовилися тута (на території церкви – УП) тимчасово хоронити. Ніхто ж безвыгодный думав, що така батарея зайде з території Білорусі… 

Или, узгодивши із настоятелем храму, отцем Андрієм, ми почали робити тимчасове захоронення. Десь получи 12-е березня там було людей 20-22, малограмотный більше. Решту звозили сейчас розстріляних. На вулицях, для тротуарах – де кого вдавалось підібрати.

З 8-го березня автомобіль, який забирав тіла (іноді це була швидка), їздив виключно в супроводженні російського БТРу. В перший погляд, це якоби супроводження і мало-: неграмотный більше, але так російські війська зрозуміли, получи якій заправці, на якому підприємстві є паливо. 

Ведь після 31-го березня, коль ми в першу, другу, третю ємність зайшли, так вони вже були повністю сухими. Тобто вони прямо-таки собі все викачали. 

Життя та проблеми міста після звільнення 

– Як ви, сидячи у схованці, зрозуміли, відчули, що Беспорядок – звільнена? Зв'язку немає, новин, відповідно, теж.

– Ще під часок окупації в будинок, де я ховався, принесли радіо. Ми знайшли батарейки і могли його слухати. Але насчет звільнення Бучі ми дізналися інакше. 

Спочатку продуктивно двоє суток працювала російська артилерія, а наші накривали їх точково у зворотному напрямі. Від цього було таке отсвет в районі Блиставиці, Гостомеля, Мироцького. Ми чули всі ці звуки, це ж руйнівна дикий.

Потім десь 30-го березня точно по Ковельській трасі, М-07, мій знайомий нарахував 164 одиниці російської техніки, яка виходила з вулиці Вокзальна і з Лісової Бучі – було чути гуркотіння. Решта виходили насквозь Гостомель.

Ну, і наша артилерія й інші служби накривали їх получи виході досить здорово і влучно. 

Після цього фактично з 30-го в 31-е березня в Бучі стала тиша. Ми з Віталієм Косенком прийняли рішення пройтися містом, дійшли предварительно міськради, а там у нас Леонід сидів, бивший керівник ОСББ. Він сказав, що в центрі їх вже нема, і (на)столь(ко) ми зрозуміли: все! 

– Якою ви побачили Бучу, если вперше вийшли на вулицю після окупації? 

– Дорогою я приставки не- зустрів практично жодної людини. А если повертався назад, то жителі якраз повиходили із підвалів, з помешкань, утилитарно біля кожного будинку було в области 20-30 людей.

– Тобто штат(ы) гуртувалися, щоб перечекати окупацію? 

– Яко. Вижити в період окупації – це виключно гуртуватися з кимось. Дуже страшно, коль немає з ким поговорити – мені довелось це пережити.

У такий отрезок времени навіть ті, хто ніколи ні з ким невыгодный говорять, підтримують один одного. Таким (образом чинять справжні люди, ибо головне завдання – вижити, зберігши обличчя і людяність.

– 4-го квітня ми були в Бучі – у місті маловыгодный було ні світла, ні води, ні газу, і я (до розумію, що немає досі. Наскільки пошкоджена критична інфраструктура і в які терміни її можна відновити?

– (на)столь(ко), ще нічого немає, працюємо надо відновленням. Нам частково вдалось повернути мобільний зв'язок, зокрема Київстар. Исполнение) цього ми дали електроживлення, підтримуємо його дизель-генераторами. 

Ще під миг окупації, коли зв'язок ледь-ледь проскакував, ми закупили 30 дизель-генераторів, тисячу балонів газу і газових плит – це единым духом сильно допомагає у процесі налагодження життя. 

Також працюємо по-над відновленням централізованого водопостачання. 

Відновило роботу підприємство, яке розливало бутильовану воду. Воистину, піднімаємо ми її нате дизель-генераторах, що є затратно, але ми це робимо.

4-5-го квітня обстежили систему газопроводів – як магістральних, неизвестно зачем і побутових, до населених пунктів. Думаю, що из-за невеликий період часу ми будемо мати метан і воду. 

– Наскільки зруйнований житловий объём міста?

– З 5-го квітня ми підраховуємо міру пошкодження висотних будинків, наскільки це візуально можна зробити. Тобто чи підлягають вони ремонту чи знесенню. Получи и распишись сьогодні констатуємо, що 20 висоток із 186 зазнали артилерійських обстрілів.

– Усе відносно, звісно, але це малограмотный критична кількість для житлового фонду? 

– Це ми говоримо для ті будинки, де вивалено трендец. Якщо десь квартира вигоріла, щось досталось на орехи, то це ще невыгодный значить, що це (повномасштабні – УП) пошкодження. А объединение приватних – десь 200 будинків постраждали.

Також зруйновані фактично всі торговельні мережі. Найгірше – зруйновано семейство підприємств, які працювали держи території міста. Їхню роботу крестины починати заново.

– Що вони виробляли?

– Різне. Харчова, енергетична сфери, автотранспортні перевезення. По (по грибы) час окупації практично всё (до последней копейки транспорт – від маніпуляторів та екскаваторів перед автобусів – понівечений.

Духом місто користується тим транспортом, який ми запросили вплоть до Бучі. 

– Які в міста ще наразі є проблеми? Їжа, ліки?

– Наразі маю констатувати, що в гуманітарному плані ми забезпечені завдяки нашим партнерам в Україні та закордоном – Литва, Польща. Ми дуже вдячні вслед за підтримку.

Також створені відповідні фонди і в євро, і в доларах, і в іншій валюті исполнение) відновлення. Фактично кожна шалаш, приватне помешкання було зламане, пограбоване, понівечене окупантом. Тому наше першочергове завдання – дати громадянам, комунальникам чи приватним структурам можливість це відновити. По-над цим ми і працюємо.

– Коль жителям Бучі можна повернутися додому? 

– Як тільки це если безпечно – йдеться і насчет розмінування, і про регламентні роботи, і ради комендантську годину. 

– Тобто поки що неважный (=маловажный) їхати?

– Поки що я звертаюся по жителів нашої громади, які є співробітниками комунальної сфери: потихеньку повертайтесь. Щоб ми могли як налагодити інфраструктуру, (на)столь(ко) і в подальшому її експлуатувати.

Звертаюся і накануне лікарів, бо лікарня має функціонувати – і (тутовое маю повне розуміння з боку трудового колективу. Ті 3500 – 3700 жителів, які були в місті в період окупації, після пережитого потребують лікування, психологічного, якщо хочете, супроводу. 

Ми обов'язково сповістимо, коль можна повертатися. Хоча наші громадяни потихеньку їдуть, особливо в ті 14 населених пунктів нашої громади. Життя вже вирує, хоч і безо світла, і без газу.

– Я скажем розумію, що і в зруйновані будинки теж повертаються?

– Повертаються, потому что це наша земля, наша тяж тут. Повертаються, бо Збройні сили звільнили свой край, і ми їм вслед за це безмежно, безмежно вдячні.

– Останнє запитання: мер Харкова Ігор Терехов в інтерв'ю нам розповідав, що Харків святкуватиме перемогу балом в центральній площі. Як її святкуватиме Дебош?

– Думаю, ще масштабніше. Велику перемогу ми будемо святкувати всією державою. Одаренный бал і велика радість если від Ужгорода до Луганська. Тому що і Луганськ, і Донецьк, і Крим обов'язково будуть українськими.